«Бабушка» (Мавзолей забезпечення)

2013

бетон, скло, хліб

Старі пенсіонери – люди радянської доби, останні носії історичної свідомості. Вони будували наймогутнішу в минулому столітті некапіталістичну модернізацію, а тепер – полишені в новому неісторичному часі. Принижені і залежні, вони голосують «за гречку», за популістські обіцянки і передвиборчі надбавки до пенсії. Неконкурентоздатні, схильні вірити в сильну руку влади. Молодь зневажає їх за те, що вони за якісь крихти продають майбутнє, що належить не лише їм.
Голод і насилля лягли фундаментом соціалістичної модернізації – за її фасадом приховане мінімальне забезпечення. Сьогодні ж, як це не дивно, воно перетворюється в утопію соціального добробуту й аскетичного життя (турботливого стосовно довкілля, неспоживацького). Однак цю утопію навряд чи можна розгледіти в реальному житті старшого покоління. Вони виявляються ніби живим похованням її, мавзолеєм.
Своїми формами фасад мавзолею нагадує радянську неомодерністську архітектуру 1960-1970-х років, яка є вираженням духу соціалістичної модернізації; тоді як позаду – вітрина, заповнена хлібом – образ водночас мінімально гарантованого забезпечення (супроводжуваного поганим плануванням) і страху голоду, який змушує відкладати «на чорний день».

фото Сергія Ілліна

Babooshka (Ensuring mausoleum)

Concrete, glass, bread

2013

Soviet-era people, elderly pensioners, are the last mediums of historical consciousness. Those who constructed the past century’s most powerful non-capitalist modernization were abandoned by the new non-historical period. Intimidated and dependent, they vote in exchange for gifts of food, populist promises and pre-election pension bonuses. Non- competitive, minding the firm hand of the authorities, ever-present yet superfluous, they are despised by the young for selling the future – one that is not only theirs – for a handful of crumbs.
Famine and violence formed the foundation for socialist modernization – beyond its façade lie minimal provisions. Today, strangely, they suggest a utopia of social welfare and ascetic (environmentally conscious, non- consumer) life. But this utopia is hardly perceptible in the actual lives of the elderly. They enshrine its demise, like a living mausoleum. The forms on the mausoleum’s façade refer to the Soviet neo- modernist architecture of the 1960– 1970s, which expresses the spirit of socialist modernization; while its back is filled with bread – at once an image of minimal, guaranteed provisions (always accompanied by poor planning) and the fear of hunger that makes one stockpile for a “rainy day.”

photo by Serghiy Illin